Олександр не одразу зрозумів, як довго він стояв на порозі, стискаючи папку з договорами, ніби вона могла захистити його від побаченого.

Дівчина підняла очі, і в цьому погляді не було ні страху, ні благання про допомогу — лише втома людини, яка занадто рано навчилася покладатися лише на себе.

— Мами немає вдома, — тихо сказала вона, не припиняючи роботи. — Я майже закінчила з наказом.

Слово «наказ» звучало так буденно, що щось усередині Олександра болісно стиснулося.

Він зайшов у квартиру і помітив у кутку матрац без простирадл, порожній холодильник з напіввідчиненими дверцятами та стопку неоплачених рахунків, ретельно перев’язаних нитками. На одному з них він побачив своє ім’я.

— Де твій батько? — спитав він, намагаючись, щоб його голос звучав рівно.

Мільйонер приїхав, щоб отримати прострочену орендну плату, очікуючи звичайних виправдань та швидкої оплати.

Дівчина завагалася лише на секунду, і цієї паузи було достатньо.

Виявилося, що батько «тимчасово поїхав у відрядження», як сказали сусідам, але насправді він кілька місяців пролежав у лікарні після нещасного випадку, про який родина нікому не розповіла.

Мати працювала ночами, а вдень ховалася від кредиторів. Орендна плата затримувалася не через недбалість, а тому, що кожен рубль йшов на ліки.

Олександр повільно поклав папку на стіл. Вперше за багато років цифри перестали бути для нього просто цифрами.

Вперше він порушив власні правила і, взявши стопку квитанцій, написав на тій, на якій було його ім’я: «Сплачено».